Текст
Хтось казав, що так буває, та я не вірив у ті слова.
Що мила серцем відчуває, як тобі спокою нема.
Хто тебе навчив так у очі дивитись, наче знаєш усе, про що я мовчу?
Хто тебе навчив так до серця торкатись, що я сам тобі душу свою віддаю?
Нас звела випадкова розмова, і вона не скінчилась тоді.
Ти розуміла мене із півслова, і ставало так легко мені.
Здавалось, ми вічність вже разом, хоч і були знайомі лиш мить.
Ти дивилась на мене так ясно, що хотілося час зупинить.
Хто тебе навчив так у очі дивитись, наче знаєш усе, про що я мовчу?